— Взагалі, це моя квартира, — сказала Людмила Михайлівна, — я її синові віддала, щоб він там зі своєю дружиною, Ганною, жив. Людмила Михайлівна жила в однокімнатній квартирі, а свою двокімнатну віддала синові, звичайно, безkоштовно, бо молодим не було де жити спочатку після весілля. — Я хотіла, щоб син став самостійним, але для цього потрібен був час і тому я віддала їм свою квартиру, поки вони не накопичать на свою, — пояснювала Людмила Михайлівна. Син Людмили Михайлівни, Гриша, після випуску з університету відразу ж одружився з Ганною, своєю одногрупницею. Про дівчину Людмила Михайлівна нічого не знала. Ганна зі свекрухою бачилася лише 4 рази, і то один раз на весіллі. І Ганна, і Грицько тільки починали будувати своє доросле життя. Вони обоє були не з баrатих родин. Людмила Михайлівна вважала, що це на краще, адже таким чином пара стала б на ноги разом. Гриша ніколи ні на що не претендував, він був вдячний мамі за квартиру, а про іншу доnомогу ніколи не говорив.
Взимку Людмилі Михайлівні зателефонував її брат, Антон, котрий на зиму їде на обстеження в столиці. Ця зима була не виняток. Антон попросив Людмилі дати йому місце у своїй другій квартирі; він знав, що місця там вистачить усім, тим більше, що його племінник ще не мав дітей. Гриша з радістю погодився дати притулок дядькові на пару днів у себе, бо дядько Антон сам свого часу дуже часто доnомагав Гриші: — Так, звичайно, мам, нехай приїжджає, я зустріну його за всіма правилами, — говорив Гриша Людмила Михайлівна дуже зраділа, що син не став чинити опір. Вона боялася, що синові не сподобається ідея. Пізніше виявилося, недаремно вона боялася. Вже наступного дня Грицько зателефонував і почав щось марудити. — А він наступного тижня приїде? А може, я йому гарний готель знайду? Може, йому варто йти в інше місце? – Не треба нічого робити, – відповіла Людмила Михайлівна, – я сама йому місце підшукаю. «І знайшла. Брат приїхав,» — розповідає Людмила Михайлівна, «пройшов усі обстеження, пожив у мене ці 4 дні, поїхав назад. У тісноті, та не в образі, чи знаєте. 31 грудня. Телефонує телефон, я піднімаю. Це сватья. Дзвонила на важливі свята, от і 31-го зателефонувала.
Загалом, вона привітала з наступаючим, ми побалакали і наприкінці, поклавши трубку, сватья сказала: — Добре, що вони Машці дали притулок. Бідолашній зовсім нікуди було йти. Всі гуртожитки зайняті, Без Ганни та Грицька вона б на вулиці залишилася, бід на.» Все для Людмили Михайлівної стало зрозуміло: Гриша та Ганна дали притулок племінниці Ганни – Маші, яка, виявилося, живе там з осені. Образа повільно спалювала жінку зсередини. Вона віддала свою квартиру молодим, а вони не просто відмовили прийняти до себе брата Людмили, а й впустили до її будинку вже на 4 місяці чужу людину. — Маша, кажеш? У вас є тиждень, щоб знайти квартиру та звільнити мою, – сказала Людмила Михайлівна по телефону. — Досить суворо, — відповів Грицько. — Що є, сину, довели. Відносини Грицька з мамою не зіпсувалися — він розумів, що мамі було дуже прикро від почутого. Хлопець знайшов квартиру, вони з Ганною стали жити у своїй (хоч і орендованій) квартирі. Але постає питання – чи мала рацію Людмила Михайлівна, коли виганяла дітей зі своєї квартири, адже вона дозволила подружжю там жити, отже, у них з’явилося право розпоряджатися будинком, тобто вони самі вирішували, кого впустити туди, а кого ні.