У моєї донечки Ані наближався день народження. Ювілейне десятиліття. Запросили всіх друзів із гуртків, однокласників, двоюрідних сестер. Я замовила чудовий тортик із туфельком Попелюшки. Настав день народження. Аня отримала багато подарунків, день пройшов радісно і без подій, поки не настав час торта. Я пішла до сусіднього приміщення взяти торт, а його там нема. Запитую у організаторів, але й вони не знали, куди торт пропав.
Добре донька прийняла цю новину з розумінням, а я була աокована. У золівчиної доньки наступного дня теж був день народження. Їй виповнилося 12 років. Напередодні зателефонувала золовка і сказала, що донька захво ріла. Зазначати не будуть. За кілька днів у спільної подруги на фотці побачила наш торт. Пішла я до ігрової зали, де відзначали наше свято, та попросила кадри з відеокамер.
Переглянула і побачила, як моя золовка виносить торт. Відео я записала на камеру і скинула їй, а у відповідь тиша. Їй навіть зателефонував мій чоловік – її брат і сказав: – Усю суму 2000 rривень скинь на мою картку. – Цей торт стільки не вартий. Я скину 400 rривень, – сказала вона. Ось якими наха бними бувають люди. Так і перестали спілкуватися.