Життя Марти точно не можна назвати легким. Їй не хотілося згадувати про своє дитинство, адже мешкала вона з мамою, і грошей завжди катастрофічно не вистачало. Марта кілька років мріяла про гарну рожеву сукню, яку мала її подруга – але мама не могла дозволити собі таких витрат.
Коли Марта закінчила школу, мама направила її до іншого села до дальньої родички – допомагати їй у господарстві. Але повернулася звідти Марта з дитиною під серцем. А хто батько дитини – вона нікому не казала. Якось у село повернувся Мишко: його не було кілька років. Побачив він Марту – і одразу закохався.
Марта теж була в нього по вуха закохана, але мама Михайла категорично заборонила синові зустрічатися з дівчиною з причепом. Через місяць Марта не могла стримати сл із: на сусідній вулиці гуляли весілля. Одружився тоді Мишко – з дівчиною, яку обрали його батьки. Виходу не було: Марта поїхала до міста. Влаштувалася на роботу, потім вийшла заміж, чоловік покликав її до себе разом з хлопчиком, який дуже скоро став йому рідним. Через багато років, коли Марті було вже за 50, вона вирішила поїхати до рідного села.
Одягла свою улюблену рожеву сукню, а після приїзду одразу попрямувала до старої хатини, де вона жила все своє дитинство. Дорогою вона зустріла Мішу. Той не міг відірвати від неї очей, але Марта просто кивнула йому й пройшла. Увечері Марта почула, що в її віконце хтось стукає. То був Мишко.
Вони розмовляли всю ніч. Мишко зізнався, що все життя любив тільки її, що нещасний зі своєю дружиною, і готовий навіть розлу читись, якщо кохана погодитися вийти за нього заміж. Марта уважно вислухала Мишку, але потім сказала, що поїзд пішов: у кожного своє життя, своя доля. І поїхала вранці назад до міста…