Тома після школи поїхала до міста вчитися в університеті. Вступити не змогла, зате до села до мами повернулася ваrітною. Про кавалера, який обдурив дівчиськові голову і зробив їй дитину, розповіла мамі з ненавистю. Поревіли по-баб’ї, заспокоїлися, і почали думати, як ганьбу приховати. – Степа Петров, зі школи у тебе закоханий. Окрутиш його і переконаєш, що він батько дитини. А потім вийдеш за нього заміж, – підбила підсумки наради мати… Минуло сім років. Тома, чітко дотримуючись плану, одружила на собі Степана, через чотири роки наро дила йому другу дочку.
– Катю, ти знову Олену за воротами залишила! Тобі подружки миліші?! Скільки разів повторювати, не залишай сестричку! Куди біжиш? Біжи, біжи, все одно додому повернешся! – верещала Тома на старшу дочку. Потім додала під носа. – Один в один батько. Напакостила і бігти. “Ну чому мама не любить мене?”, nлакала Катя, сховавшись за сараєм. “От Оленку любить, одяг їй красивий купує! А мені за іншими доношувати доводиться! Хоч тато мене любить! Виросту великою, прихоплю тата і поїду!”.
Хоч як це дивно звучить, але Степан любив Катю чи не більше, ніж рідну Олену. Ось і тепер, йдуть разом, весело перемовляються. – Ти де вешталася, безсовісна! – почала кричати Тома на дочку, щойно вони зі Степаном переступили поріг. – Вдома роботи… – Замовкни! – різко наказав Степан. Потім обернувся до Каті, – ти, доню, погуляй поки що у дворі. Нам із мамою поговорити треба.
– Ти думаєш, я не знаю, що Катя нагуляна? – Запитав він у дружини, коли дочка вийшла. – Не такий уже я дурний, щоб потрапити на твою вудку. Я Катеньку покохав, як побачив. І мені начхати, що ти свого хахаля ненавидиш, але на доньку свою образу переносити не смій. А зараз, швиденько, збери наші речі. Ми з Катенькою йдемо жити до моєї мами… Два роки знадобилося Томі, щоб і дочка її покохала, і чоловік почав довіряти.