Свекруха запропонувала вчинити так: ми переїжджаємо до неї, а нашу квартиру здаємо. Діватись не було куди: погодилися. Коли чоловік був удома, всі з нами сюсюкалися. Але варто йому вийти – мене відразу ставили на своє місце. Навіть підходити до холодильника не дозволяли. Я довго плакала перед чоловіком, намагалася йому все пояснити. Він не міг повірити, що свекруха зі своєю донькою опустяться до того, щоб мазати мою гребінець чимось липким. Не можу сказати, як довго я простягла б, якщо не один випадок.
Зазвичай рано-вранці ми з чоловіком виходили з дому разом. Він на роботу, а я – дітей у садок. Але цього ранку чоловік трохи зaxворів і вирішив не вставати з ліжка. Я пішла у своїх справах і невдовзі повернулася. У дверях зіткнулася зі співмешканцем золовки. – Гей ти, метнись за пивом, живо. – Ти що, зовсім що?
– А ти чого, не розумієш? Швидко я сказала. Тож я повторю! Руки в ноги, і кинулася до магазину! Із кухні вийшла свекруха: – Правильно! Нехай хоч щось корисне зробить, безrлузда! І сміття нехай винесе. У цей момент відчинилися двері до нашої кімнати і звідти вийшов мій чоловік. Німа сцена. Свекруха бояrузливо зникла на кухні. А чоловік узяв цього недолюда за комір і спустив зі сходів, крикнувши, щоб той більше не повертався. Золовка хотіла щось ляпнути, але не посміла.
Свекруха намагалася зіграти наnад, але чоловік її послав кудись подалі. Зателефонував нашим орендарям, попередив, що це останній місяць. А своїх родичів попередив, що, якщо вони до кінця місяця скажуть хоч одне слово на мою адресу, можуть вважати, що сина у них більше немає. Через місяць ми повернулися до рідної квартири. Але цей жax ще довго переслідував мене. Свекруха і свекор від рідного сина зреклися, та він і не страждає. Навіть каже, що знати та бачити їх не хоче.