Кілька років тому мене прийняли на роботу моєї мрії. Я обіймала не останню посаду у нафтовидобувній компанії. Я заробляла просто космічні гроші, які за місяць і не встигала витра тити. Вперше в житті мені не треба було заощаджувати. Я сама почала доnомагати фі нансово батькам, погасила більшу частину їхніх kредитів за менше ніж півроку. Все йшло ідеально до одного фатального моменту: знайомства з моїм роботодавцем. Коли я його побачила, перше, що подумала, було: «А чи не дуже він молодий для свого посту?».
І справді у свої 50 він досяг немислимих висот, а виглядав, до речі, ще молодше свого віку. Ось тут і почалося найжа хливіше. Вадим Сергійович почав писати мені будь-які повідомлення з вульгарними підтекстами, крутитися навколо мене в офісі, порушувати мій особистий простір. Якось у нас був корпоратив, куди він прийшов зі своєю дружиною. Навіть там він примудрився непомітно від дружини полопати мої ноги. Ми з його дружиною ходили до одного спортзалу, а після корпоративу ми лише більше зблизилися, почали ходити в кіно, у кафе, за поkупками разом…
Якось у робочу годину мені надійшло повідомлення від Вадима Сергійовича, мовляв, або я у призначений день, у призначений час я їду до призначеного готелю до нього, або я можу збирати свої речі. Мені навіть не довелося довго думати над відповіддю. Я вже знала, що робити. До готелю я поїхала, але не одна, а з його дружиною.
Тож у номер зайшла спочатку я, а потім і дружина нашого Казанови. Дружина подала на роз лучення та поділ майна з Вадимом, а я, звичайно ж, хто б сумнівався, залишилася без роботи. Тоді моя нова подружка не дала мені залишитися без засобів на існування. Вона доnомагала мені фі нансово у перший час, а потім ми з нею разом відкрили кав’ярню, яка за рік стала одним із найулюбленіших місць мешканців нашого міста.