Дочка Марія 5 років прожила у її родичів в місті – у дядька й тітки. Їхній син рано одружився і з батьками не спілкується зовсім. Тому вони живуть самі в чималому квартирі, де багато вільного місця.- Надія сама нам запропонувала, щоб Оксана у них жила. Ми і на гуртожиток були згодні, хоча там умови не найкращі були. Зійшлися в ціні на чверть нижче ринкової, і Оксана моя переїхала до своєї тітки. Гроші за проживання я перераховувала Надії щомісяця, навіть на час канікул, коли Оксана по два місяці жила вдома, – розповіла мені Марія.
Крім коштів за надану кімнату, Оксана щороку привозила до тітки і плоди праці своєї сім’ї: пару мішків картоплі, цибулю, моркву, капусту і буряк. Свої яблука і зелень, м’ясо і сало, варення і соління. Якщо хто-небудь заперечить, що Оксана сама це все їла, то ця людина зовсім не схибить ні в чому. Але всі інші продукти для свого харчування дівчина купувала сама, в будинку тітки і дядька її не годували, і дівчині нічого не готували. Зате Марія і її чоловік із задоволенням обдаровували своїх міських родичів екологічно чистими продуктами зі свого городу та саду.
– Якщо ціну на комунальні послуги піднімуть, Надія відразу збільшувала ціну за оренду рівно на таку ж кількість відсотків. Дуже часто у Марії з її чоловіком була думка орендувати доньці кімнату десь в іншому місці, але там, у сестри в квартирі, Оксана під наглядом була. Якось спокійніше на душі було у її батьків.Щоліта Надія разом зі своїм чоловіком, на правах благодійників, їздили в гості до Марії з порожніми руками. Шашлики, баня, повні сумки гостинців по сезону.
Їхали додому, в місто, орендодавці задоволеними донезмоги. – Оксана вчилася, в місті залишилася. Вона там з чоловіком познайомилася, коли на другому курсі вчилася, і до нього переїхала відразу після отримання диплома. Оксана і до нас його привозила кілька разів, дуже порядний і добрий хлопець.А восени в будинку Марії пролунав дзвінок. Надія поцікавилася, коли Оксана привезе картоплю і м’ясо, і побажала побільше “тих вкуснячіх і хрустких огірочків”.- Я здивувалась. Сказала, треба – приїжджайте до нас в село, я пригощу, звичайно.
Їхати всього 100 кілометрів, у них машина є. Я думала, що зв’язок перервався, стала дзвінка чекати. І дочекалася. Подзвонив її чоловік. Він говорив, що ми ними покористувалися і все, забули. Він мені і слова не давав вставити. А ще чоловік сестри мені повідомив, що ми їм недоплачували всі ці роки. Виявилося, що в їх вартість оренди входила одне прання в тиждень, а моя дочка Оксана користувалася пральною машиною частіше. Він там щось порахував, скільки коштує одне прання, помножив на тижні в році і на кількість прожитих років. І попросив оплатити до 17 числа. Я була неймовірно здивована, просто вражена цим.
– Я не стала у відповідь вважати вартість всіх продуктів, які ми їм постійно привозили в місто з села весь цей час. Але і гроші віддавати відмовилася, – впевнено каже Марія. – З тих пір сестра з чоловіком з нами не спілкуються. Спочатку мені було важко, адже це рідна мені людина. Потім я змирилася з цим, адже це її вибір, вона доросла і самостійна. Але прикро те, що вона розповіла все батькам і нашим родичам. Звичайно, за її розповідями, ми в усьому винні, вона дала притулок моєї дитини у себе в будинку, а ми виявилися невдячними. Але нехай Господь нас розсудить, я перед нею нічим не завинила. Але шкодую лише про одне: краще б ми зняли кімнату у чужих людей. І мені було б спокійніше з чоловіком, а то виходить, що я все життя буду щось винна своїй сестрі.