Він був практикантом. Практику проходив у міській ліkарні, в дитячому відділенні. Добре вчився, думав, що готовий до роботи в якості дитячого лікаря. Але реальність іноді не збігається з нашими уявленнями. Головлікар показав кабінет, познайомив з хво рими і підкреслила, що у відділенні є діти з дитячого будинку.
І сказала, що до них потрібен особливий підхід. Роботи було багато. Йому було нелегко. Від дитячого nлачу у нього стискалося серце. Одного разу він увійшов до палати, де лежала блакитноока дівчинка зі світлим волоссям. Вона посміхнулася. Дівчинка не nлакала, а великими блакитними очима дивилася на нього.
Їй було рочки три або чотири. Він підійшов, привітався. Вона подала руку і широко посміхнулася. Вона була як янголятко. Медсестра розповіла, що її знайшли на вулиці, вона була сильно застуджена, за нею ніхто не приходив. Вона жила у тітки, але та її не любила, і вона втекла. Тітка відмовилася від неї.
Слава богу, вона одужала, і після виписки її переведуть в дитячий будинок. Тільки дівчинка про це ще не знала. Малятко дуже сподобалася йому. Вони подружилися. Дівчинка в свою чергу теж до нього прив’язалася. Вона чекала його кожен день, стояла біля дверей палати, завжди намагалася бути поруч з ним. Ходила з ним у відділенні, доnомагала, чим могла.
Всі її любили, називали «янголятком». Одного разу дівчинка показала ліkарю фотографію своєї мами. Вона міцно тримала фото в руках, цілувала. Сумно сказала, що вона на небесах. «Мама була добра, не те що тітка, вона зла, як відьма з казки». Практика підійшла до кінця. Янголятко не хотіла відпускати його: — Не йди, не йди, ти мій татко. Прощання було важким для обох. Вона nлакала.
Потім дівчинку забрали в дитбудинок. Минув рік. Він одружився на хорошій, добрій дівчині. Одного разу вони з дружиною гуляли в парку, і раптом почули дитячий голос: — Тато, татко , — і назустріч побігла дівчинка. Він впізнав дівчинку. Дружина з подивом подивилася на нього. Виявилося, що дівчинку усиновили хороші люди і вона росте в люблячій родині.