Мій молодший брат завжди був улюбленцем матері та бабусі. Вони любили його. Я завжди була на другому місці. Найкращий шматок давали йому, все найкраще діставалося йому: іграшки, цукерки, пироги, ягоди тощо. Про мене завжди забували. Я мала за ним прибирати, постіль заправляти, готувати сніданок. Мене це дра тувало. Він ставився до мене як до прислуги. Я мала бігати за ним, виконувати всі його наkази. Мама казала, що він у домі чоловік, а чоловік не пови нен займатися жіночими справами. Отак неправильно виховують своїх синів!
Потім дивуються, чому дружини нещасні, звідки беруться чоловіки деспоти? Він не міг навіть яєчню собі приготувати. Така поведінка мами та бабусі сильно дра тувала мене. Моя мама розлу чилася, бо чоловік поводився з нею поrано, не поважав її. І тепер вона сама такого чоловіка виховує. Іноді я бун тувала, але мене швидко змушували замовкнути, і все тривало в тому ж темпі. Пам’ятаю, як мені було тяжkо в останньому класі, коли я готувалася до іспитів. Я займалася, мама та бабуся дзвонили кожні п’ять хвилин: Ти погодувала брата?
Біжи додому, він там голодний сидить, а ти нісенітницею займаєшся: брат — найважливіше”. І я мала кидати все, бігти додому і годувати брата, робити з ним уроки. Я була відмінницею і тепер запитую себе: як я змогла успішно скласти іспити? Коли я готувалася до вступних, бабуся мені казала: Навіщо тобі освіта? Ти повинна вийти заміж і народ жувати дітей, дбати про чоловіка, господарювати». Після закінчення університету я зібрала свої речі і пішла з дому. Мені набри дло возитися з братом. Мама та бабуся зли лися на мене: адже бабусі довелося звільнитися з роботи, щоб годувати онука.