Мої батьки завжди підтримували мене, з ними у мене були хороші стосунки. Вони завжди розуміли мене, могли вислухати і дати розумну пораду. Коли мені виповнилося сімнадцять, ми з подругами вирішили жити на орендованій квартирі; я була впевнена, що батьки не будуть проти. Я не помилялася: вони зраділи, сказали, що це дуже похвально, коли діти намагаються жити самостійно. Я часто приходила додому, відвідувала батьків. У мене був ключ від нашої квартири і я могла спокійно заходити в будинок. Я щоразу попереджала маму, що збираюся відвідати їх. Після закінчення навчання я познайомилася з хлопцем. Він мені дуже подобався, ми зустрічалися — і я познайомила його з моїми батьками.
Через деякий час він запропонував жити разом. Ми часто приходили в будинок моїх батьків. Рідні навіть не стали нічого чіпати в моїй кімнаті, я зберігала там багато своїх особистих речей. Потім ми одружилися, зіграли пишне, шикарне весілля. Я відчувала себе як в казці. На весілля мої батьки подарували нам путівку. На наступний день ми поїхали у весільну подорож. Після повернення ми з чоловіком стали розглядати подарунки. Було багато всього, і я вирішила одну частину відвезти до батьків. Вирішила піти без попередження, так як не хотіла тур бувати. Однак, коли я спробувала відкрити квартиру, то відразу зрозуміла, що щось не так.
Я не змогла відкрити двері, подумала, що замок зламався. Відразу подзвонила мамі, і від почутого просто остовпіла. Мама мені сказала, що у мене вже своя сім’я і я не можу без запрошення заявлятися в батьківський будинок. Виявляється, вони змінили замки. Така новина мене вкрай обурила. Невже вони не могли просто поговорити зі мною? Невже я настільки їх заму чила, що вони вирішили поміняти замки, поки мене не буде? Я розповіла чоловікові, а він підтримав моїх батьків, і сказав, що все так і повинно бути: після заміжжя ти гість в батьківському домі. Однак в моїй голові так досі і не вкладається: невже після весілля я різко стала чужою для найрідніших мені людей?