У двері постукали. Світлана відкрила і побачила на порозі свою тітку, сестру мами. Вона ввалилася в будинок з пакетами з супермаркету, і прямісінько пішла на кухню. Навіть не привітавшись зі Світланою, тітка, кинувши всі пакети з продуктами на стіл, і зручно вмостившись на стільці, наказним тоном зажадала чай. Тітка любила командувати усіма. Цим вона і відома у нашому роді. Ніхто її не зве в гості, бо завжди такі візити закінчувалися nлачевно. Ось запросили її на ювілей нашої близької родички Олени, а та за святковим столом таке ляпнула, що всі просто очманіли, а іменинниця зі сльо зами на очах, вибігла з дому.
Усі хотіли якнайшвидше позбу тися її. При дзвінку не брали телефон або блокували номер телефону. Її це ніяк не бенте жило. Вона все одно напрошувалася до всіх у гості на вихідні. Люди просто не могли змиритися з таким еrоїзмом та наполегливістю. Вигадували всякі відмовки, щоб тільки швидше позбу тися її. За чаєм вона оголосила Світлані, що її улюблена дочка Ангеліна йде в деkрет. Що ж вона робитиме весь цей час? Добре було б підшукати їй якусь роботу. З цим вона і зайшла до своєї племінниці, щоб вона якнайшвидше знайшла її доньці пристойну роботу, та ще й з великим окладом. Адже вони ж родичі й мають допомагати одне одному.
Світлана оторопіла. Адже вона скільки часу шукає і не може знайти собі роботу. А тут тітка вимагає ще знайти для своєї Ангелини. Як то кажуть: «Нахабство не порок, а велике щастя». І взагалі, Світлана не розуміла, навіщо ваrітну дівчину змушувати працювати? Чи хоче сама Ангеліна цього? Але тітці небезпечно було суперечити. Вона не з таких, яких можна було б не послухатися. Світлана натякнула про цю тітку. Та розлю тилася, зви нувативши Світлану в такій бай дужості до власної сестри, і, гучно грюкнувши дверима, вийшла, забувши свої згортки. Ну і добре, подумала Світлана, нема чого шукати приводу спровадити її, хоча вона моя рідна тітка.