Я Оксану давно знаю, ми з нею, як рідні сестри. Ми з нею з пелюшок знаємо одне одного. Її хлібом не годуй, вона майже кожного вечора приходить до нас додому на вечерю з моїм чоловіком і зі мною сидить. Їй і запрошення не потрібне. Для неї це норма, тому ми майже звикли. До речі, хотіла поділитися радісною подією. Ми куnили дачу! Ну як дачу, це радше маленька дерев’яна хатинка на березі Волги. Ах яке ж чудове місце. Там раніше жила бабуся, ось ми врешті-решт вийшли на її родичів і виkупили у них цей будиночок.
Бабуся пішла з життя до моменту, коли ми купували. Хатинка така затишна, пряма як у казці. Загалом нам усе сподобалося. Плюс до всього, бабуся мала город з куnою рослин — малини, смородини, ягід там і не перерахувати. Будиночок нам не дороrо обійшовся, родичі бабусі виявилися нашими знайомими, за старою дружбою зробили знижку.
Ми збиралися поїхати на травневі свята. 1 травня ми вже смажили шашлики, випили, а що, відзначили початок дачного сезону. Та й що там гріха таїти Оксану ми теж із собою взяли, вона теж поїхала дачу дивитись. Я її тоді сама взяла з собою. Ось після цього першого числа вона разів десять із нами їздила.
Ми її вже не запрошуємо. І останні рази вона взагалі приїжджає одразу із сім’єю своєю вже без попередження. Думаєте вона не відчуває, що нам із чоловіком не дуже приємна її присутність, звичайно, вона все чудово розуміє. Її виправдання, що в них поки що дачі немає, ось вона і до нас поки що приїжджає. Нам Оксана не чужа, але просто ми хочемо побути наодинці, в колі своєї сім’ї.
Думаю, вона загалом планує все літо у нас на дачі провести. Ось ви скажіть, ну їдь на свою дачу, не бери ти з неї люльки, ви що смієтеся? Я намагалася, вона дзвонила моїм дітям та чоловікові. Її старший син писав моїм дітям. Ну вони всі друзі, тут нічого від них не приховаєш, а навіть якщо не відповідотимеш, вони на рівні 6 почуття зрозуміють, де ми, і приїдуть.