Близько півроку тому ми з Віталієм роз лучилися. Я довго намагалася врятувати наш шлюб, склеїти уламки того, чого давно не було, але все було марно. Незважаючи на його зрадництво, я була готова пробачити його. Але одного вечора він прийшов з роботи не зовсім тверезим, і ми посварилися.
Скінчилося тим, що мене викинули на мороз. Він навіть не дав мені зібрати речі. Через вікно він kрикнув: – Ти негідниця! Ти будеш самотньою і нікому не потрібною до кінця життя! Мені знадобилося кілька днів, щоб прийти до тями і зро зуміти, де я перебуваю. На щастя, мої батьки прийняли мене та підтримували як могли.
Згодом я змогла потроху забути минуле. А через кілька років я тільки дивувалася, що колись могла так серйозно ставитись до подібної нісенітниці. Я не могла зроз уміти, як я провела стільки років із таким монстром і навіть хотіла повернутися до нього. Якось я опинилася на правильному шляху. Я відновилася в університеті, потім знайшла роботу і вдалого успішного чоловіка. Поруч із ним я почувала себе принцесою. Вчора, коли чоловік віз мене додому з ресторану, куди ми поїхали на честь нашої річниці, ми зіткнулися з Віталієм, який сидів на лавці біля нашого під’їзду.
Він був там із своїми друзями-алкоголіками. Я не знала, як він там виявився, але ви б бачили вираз його обличчя, коли він помітив мене біля шикарної машини з величезним букетом троянд. Я навіть не дивилася на нього навмисне. Сподіваюся, я пройшлася тоді досить пафосно та гордо, щоб він тисячу разів пошкодував про свої слова.
– Ніколи не подумав би, що побачу тебе знову, – сказав він. – Я здивована, що ти взагалі пам’ятаєш моє ім’я, – відповіла я байдужим тоном. – Пробач, – сказав він, – я був п’я ний тієї ночі. Я нічого не мав на увазі, образно говорив, не маючи нічого проти тебе! – Збережи свої вибачення для того, кому не все одно, – сказала я, перш ніж піти, цокаючи своїми каблучками, під ручку зі своїм красенем.