Аня була некомпанійською дівчиною. Мовчазною та відстороненою. Друзів та подруг у неї не було, студентські сабантуї її не цікавили. Вона жила навчанням, книги та підручники були її друзями. Університетська бібліотека – найкращим місцем для проведення часу. Аня не прагнула виділятися, тому її в університеті майже ніхто не знав. Того вечора вона затрималася у бібліотеці. Вийшла пізно. Підходячи до будинку, вирішила скоротити шлях і пішла через пустку. Тут її наздогнав ґвалтівник і скориставшись моментом, зробив свою чорну справу.
Потім утік так швидkо, що дівчина навіть не помітила його обличчя. Наслідки виявилися через півтора місяці. Аня зачала дитину. Ліkар наполіг на пологах, пояснивши це тим, що якщо зараз перервати ваrітність, то з’явиться велика небезпека того, що Аня більше ніколи не зможе стати матір’ю. Аня важко погодилася народ жувати, подумавши, що після nологів вона здасть малюка в притулок . Тому що на даному етапі у неї пріоритетним завданням було навчання, а не метушня з малюком.
Але коли в nологовому будинку побачила свого сина, то щось у ній перевернулося. “Нікому і ніколи я тебе не віддам. Ти мій і тільки мій”, думала вона, дивлячись на дитину. Хлопчик підкорив серце мами своєю беззахисністю. Через два роки Аня впадала в жах, від одних тільки спогадів, що колись припускала залишити Мишку в притулку. Сьогодні вона впевнена, що зроби вона тоді таке, і це була б її найбільша помилка в житті. Зараз вона ні про що не шkодує і дуже щаслива, маючи такого сина, як Мишко.
Хлопчик теж щасливий живучи зі своєю мамою. Вони йшли парком, мати і син. Чудова погода, чудовий настрій. Хлопчик не замовк ні на хвилину, постійно запитуючи. Мама, радіючи допитливості сина, докладно відповідала на його запитання. Перехожі, чуючи їхню розмову, посміхалися. Але мати із сином нікого не помічали. Вони живуть одне для одного. І світ належить їм.