– Так, мама нічого не розуміє! — вигукнув він, змусивши Лізу здригнутися. — Вона ніколи не знала, що мені потрібне насправді. Її серце стислося. Вона й уявити не могла, що син, заради якого вона жила і працювала, так думає про неї. Коли Артем грюкнув дверима своєї кімнати, Ліза відчула, як сльози підступають до очей. Вона пройшла до його кімнати, щоб щось сказати, але завмерла на порозі. На його столі лежала записка з написом: «Мамо, пробач мені за все…». Ліза відчула, як холод пробіг її спиною. Що це означає? Вона похапцем схопила телефон і почала набирати номер Артема, але почула, як у замку вхідних дверей тихо повернувся ключ. Ліза вибігла в коридор і застала Артема біля дверей.
Його обличчя було напруженим, але по очах було видно, що він вагався. У руці він тримав рюкзак, немовби збирався піти з дому. – Артем, почекай, — тремтячим голосом сказала Ліза. — Ти мені поясниш, що відбувається? Він завмер, не дивлячись на матір, але не рушив з місця. Ліза обережно підійшла ближче. – Я знайшла твою записку, – продовжила вона. – Ти не уявляєш, як це мене налякало. – Мамо, це не те, що ти думаєш, — тихо сказав він. — Я просто… просто не знаю, як тобі пояснити. Ліза помітила, як його плечі опустилися, і зрозуміла, що щось справді серйозне з’їдає його з середини. Вона зробила глибокий вдих і спробувала спокійно говорити: – Артеме, ти можеш сказати мені все. Що б не трапилося, я завжди на твоїй стороні. Він нарешті підняв погляд, сповнений внутрішньої боротьби.
– Я втомився, мамо, — видихнув він. – Втомився бути тим, ким ти хочеш мене бачити. Я знаю, ти хочеш для мене найкращого, але мені здається, що я втрачаю себе. Ці слова вразили Лізу. Вона не очікувала такого зізнання. – Ти думаєш, я хочу змусити тебе бути кимось іншим? — тихо спитала вона. – Іноді здається, що так, — відповів він. — Я намагаюся відповідати твоїм очікуванням, але це надто важко. Ліза відчула, як її серце стискається. Вона зрозуміла, що весь цей час її кохання та турбота могли сприйматися сином як тиск. – Артем, – сказала вона м’яко. — Ти для мене важливіший за будь-які мої очікування. Якщо я десь помилилася, вибач мені. Я просто хотіла, щоб ти був щасливим. Сльози виступили на очах Артема. Він упустив рюкзак на підлогу і обійняв матір. – Я просто хотів, щоб ти мене зрозуміла, — прошепотів він. – Я постараюся, – відповіла Ліза, міцно притискаючи його до себе. — Ми впораємося з цим разом, Артеме. Ця розмова стала для них обома початком нового етапу, де вони вчилися слухати і розуміти один одного по-справжньому.